Нормальна життєдіяльність людського організму можлива за умови постійного підтримання в ньому теплової рівноваги.

У зимові морози і літню спеку, весняне бездоріжжя і осінню негоду температура тіла практично залишається постійною, і відбувається це завдяки температурній рівновазі між виробництвом і витратою тепла (теплопродукцией і тепловіддачею), яке підтримується за допомогою діючих терморегуляційних механізмів. Провідна роль у процесі терморегуляції належить центральній нервовій системі, яка рефлекторно залучає до теплорегуляційної реакції весь організм, і в першу чергу серцево-судинну, дихальну, травну, ендокринну системи і кісткову мускулатуру.

Температурні впливи зовнішнього середовища – холод і тепло – насамперед дратують численні нервові закінчення шкірних покривів. Звідси ці роздратування по чутливих нервових волокнах передаються в центральну нервову систему. Тут сигнали, що надійшли викликають ряд складних процесів, в результаті яких з центральної нервової системи за вихідними нервових шляхах прямують відповідні імпульси до багатьох органів, які беруть участь у виробленні та витрачання теплової енергії в організмі (судинах, м’язах, кожному покрові, внутрішніх органах і т.д.).

Таким чином, всякі зовнішні температурні дії викликають відповідні теплорегуляційні рефлекси, що утримують тепловий баланс організму на необхідному рівні.

Слідом за початковим короткочасним звуженням судин шкіри настає їх рефлекторне розширення, збільшення кровопостачання багатьох внутрішніх органів і глибоких тканин з одночасним підвищенням обміну речовин і загальної теплопродукції. Завдяки цьому зменшуються теплові втрати з поверхні тіла, підвищується внутрішнє виробництво тепла і в підсумку відновлюється тепловий баланс організму.

Охолодження поверхні тіла рефлекторно викликає мобілізацію і надходження в загальний кровотік резервної маси крові, тобто тієї її частини, яка в звичайних умовах не тече в кровообігу, а знаходиться в так званих кров’яних депо – печінці, селезінці та інших органах.

Крім того, холодові роздратування викликають посилене утворення і надходження в кров біологічно активних речовин, що сприяють підвищенню життєвого тонусу, самопочуття і м’язевої активності.

Систематичні холодові роздратування мають не останній вплив на захисні властивості шкірного покриву, які підвищуються за рахунок потовщення рогового шару, збільшення пружності та еластичності шкіри.

При багаторазових систематичних холодових впливах комплекс захисних реакцій вдосконалюється, закріплюється, і організм стає більш стійким до холоду, підвищується його опірність до простудних захворювань і сприйняттю інфекцій. Загартована людина легко переносить холод.

Однак межі терморегуляції аж ніяк не безмежні. При надмірно тривалому охолодженні тіла, особливо коли організм недостатньо загартований, відбувається більш стійке звуження судин шкірного покриву, збільшується втрата тепла, а теплопродукція виявляється недостатньою, щоб компенсувати теплові втрати. У цьому випадку терморегуляція порушується, що може викликати серйозні зміни в організмі.

Не можна забувати, що купання у крижаній воді надає надзвичайно сильний вплив на центральну нервову систему і інші органи. В організмі виникає «холодовий борг», температура тіла знижується па 1°С-3°С, а шкіри – на 10°С-15°С, відбувається різке збільшення газообміну і витрати енергії, підвищується артеріальний тиск, частішає пульс. Після купання всі пристосувальні механізми організму протягом години перебувають у стані великої напруги, викликаного тим, що організм прагне компенсувати «дефіцит тепла». Тому сильним холодовим впливом не можна зловживати.

Тривалість перебування у воді в першу зиму не повинна перевищувати 15-20 секунд. При сильному морозі та на вітрі час купання скорочується.

Успіх загартовування передбачає дотримання основних принципів: систематичність, поступовість, облік індивідуальних особливостей, різноманітність засобів і форм, активний режим, поєднання загальних і місцевих процедур, самоконтроль.

Виконувати загартовувальні процедури слід щодня протягом усього року. Тривалі перерви ведуть до ослаблення або повної втрати надбаних захисних реакцій організму. Тому після таких перерв загартовування необхідно починати спочатку, а при перерві в кілька днів – з останнього дозування.

Не можна форсувати загартовування. Тільки послідовний перехід від малих доз процедур до великих за часом та інтенсивностю забезпечує гарний ефект, необхідно враховувати індивідуальні особливості загартовувань зокрема стать, вік, стан здоров’я, фізичний розвиток, чутливість до охолодження.

Найефективнішою формою боротьби за здоров’я є комплексне загартовування організму – поєднання систематичних фізичних вправ з загартовуванням природними факторами: повітрям, сонцем і водою.

Джерело: Закаливание холодом.Методическое пособие., Р.Г.Жбанков, К.М.Приходченко, С.А.Полищук., Минск «Полымя» 1980г.