Кількісна характеристика складу тіла, оцінка співвідношення жиру та інших компонентів є в кінцевому підсумку відображенням балансу енергії і ступеня задоволення потреби організму в енергії.

Маса тіла людини : сума ваги кісток, м’язів, внутрішніх органів, рідини і жирової тканини. Вода становить 60-65% від загальної маси тіла і є компонентом, який швидко змінюється, хоча і в невеликих кількостях.

У тілі людини прийнято розрізняти два компоненти – безжирову худу і жирову частини. Безжирова худа маса тіла людини представлена ​​білком, водою і мінеральними речовинами. У здорової людини худа маса тіла має постійний склад: вода – 72-74%, білок – близько 20%, калій 60-70 ммоль/кг у чоловіків і 50-60 ммоль/кг у жінок. На відміну від худої частини тіла кількість жирової частини може змінюватися в значних межах.

Антропометричні методи : вимірювання маси тіла, росту (довжини тіла), окружності талії і обхвату стегон, товщини підшкірних жирових складок, окружностей різних частин тіла і розрахунок ряду індексів і співвідношень. Антропометричні вимірювання включають масу тіла, ріст (довжина тіла), окружності тіла і кінцівок і товщину підшкірних жирових складок.

У дітей швидкість росту є абсолютним показником позитивного енергетичного балансу. У дорослих зміни маси тіла також свідчать про зміну балансу споживаної і затрачуваної енергії.

Маса тіла є основною мірою накопичення жиру в організмі і мірою харчового статусу. Однак абсолютні величини маси тіла залежать значною мірою від росту людини і розмірів частин тіла. Тому для діагностики харчового статусу використовується характеристика співвідношення маси тіла і росту.

Класифікація індексу маси тіла

Індекс маси тіла

Запропоновано декілька показників, що характеризують співвідношення маси тіла і росту. Найбільш доступний і інформативний – індекс маси тіла (ІМТ, індекс Кетле), який розраховується за формулою: маса тіла, кг/зріст, м².

Формула ІМТ враховує збільшення маси тіла при збільшенні росту, тобто оцінка величин ІМТ не залежить від росту людини, вона придатна для характеристики харчового статусу та діагностики ожиріння тільки у дорослих у віці від 20 до 65 років. У дітей і підлітків метод розрахунку ІМТ для діагностики харчового статусу (недостатності харчування, ожиріння) не прийнятий, тому що величина IМТ змінюється з віком. Величина ІМТ прямо корелює з кількістю жиру в організмі, тобто зі ступенем ожиріння. Це встановлено шляхом зіставлення ІМТ і щільності тіла або іншими методами об’єктивної оцінки відкладення жиру. Однак тільки за ІМТ неможливо диференціювати ожиріння від збільшення маси тіла за рахунок мускулатури або набряків.

Медичне значення ІМТ полягає в тому, що його величина більше 25-30 прямо корелює з ризиком смертності від хронічних неінфекційних захворювань, в розвитку яких грають роль надлишкова маса тіла та ожиріння.

Для популяції середнє нормальне значення ІМТ прийнято рівним 22. За ІМТ встановлюються 3 ступеня енергетичної недостатності і 3 ступеня ожиріння. Нормальні величини ІМТ для розвинених країн прийняті в інтервалі 20-25, а для країн, що розвиваються прийнятним вважається 18,5-25,0. Нормативні величини ІМТ однакові для чоловіків і жінок.

Як високі, так і низькі величини ІМТ пов’язані з ризиком для здоров’я. Залежність ризику захворювань від ІМТ характеризується Y-або Т-подібною кривою. При низьких ІМТ зростає ризик інфекційних захворювань і захворювань шлунково-кишкового тракту. При високих величинах ІМТ, що характеризують ожиріння, збільшується ризик серцево-судинних захворювань, гіпертонії, цукрового діабету 2 типу, жовчнокам’яної хвороби, деяких форм раку – молочної залози і матки у жінок, раку передміхурової залози і нирок – у чоловіків.

ІМТ може бути інтерпретований неправильно при наявності набряків або при сильно розвиненій мускулатурі. Тому для остаточного встановлення діагнозу ожиріння необхідно залучати інші методи оцінки відкладення жиру, наприклад вимірювання товщини жирових складок, окружності талії і стегон.

Товщина підшкірних жирових складок свідчить про величину депо підшкірного жиру, що, в свою чергу, є показником загального депо жиру в організмі. Розподіл жиру в підшкірній клітковині залежить від статі, віку, національних особливостей будови тіла. Для оцінки відкладення жиру використовується вимірювання товщини складок в області триголовго і двоголового м’язів плеча, в підлопатковій області, над гребенем клубової кістки, в пахвовій області. Товщину складок вимірюють спеціальним приладом каліпером, що забезпечує стандартний тиск на складки (10 г/мм²) та інші умови вимірювання.

Найбільш часто використовується вимірювання товщини підшкірної жирової складки в області триголового м’язу – на задній поверхні лівої руки на середині відстані між ліктьовим відростком і акроміону лопаткової кістки. Рука згинається в ліктьовому суглобі на 90°, знаходяться ліктьовий відросток і Акроміон, відзначається середина відстані між відростками. Потім рука випробуваного опускається вільно уздовж тулуба, великим і вказівним пальцями захоплюється вертикальна шкірна складка з підлеглим жиром, по лінії, що з’єднує відростки, відтягується від м’яза і вимірюється товщина складки каліпером. Фіксується середнє з трьох вимірів. Каліпери мають різний пристрій, і потрібно дотримуватись інструкції щодо їх застосування. Вимірювання товщини жирових складок характеризується поганою відтворюваністю результатів і дає великі похибки при повторних порівняннях. Це підкреслює необхідність ретельної підготовки і досвіду щоб проводити вимір.

Інформативність товщини жирових складок в різних місцях залежить від віку, статі, національності і генетичних особливостей, а також від характеру відкладення жиру при захворюваннях. Наприклад, при діабеті відкладення жиру і товщина складок більше на тулубі, ніж на кінцівках. Зміна маси тіла при лікуванні ожиріння також може характеризуватися втратою жиру в різних точках. Тому для адекватної оцінки характеру відкладення проводиться вимірювання товщини складок в декількох точках. Рекомендується вимірювати, принаймні, одну складку на кінцівках в області трицепса і одну складку на тулубі під лівою лопаткою. Іноді використовується сума товщини складок у двох згаданих точках.

Площа перетину жирової складки в серединній області плеча розраховується по товщині жирової складки і довжині окружності плеча. Площа перетину жирової складки є корисним індексом, що дозволяє оцінити кількість жиру в тілі. Для розрахунку площі перетину використовується рівняння:

А = ТЖС х З С1 /2 – Л х (ТЖС)² /4, де А – площа перерізу жирової складки, ТЖС – товщина жирової складки, C1 – окружність плеча.

Окружність талії і обхват стегон

Відношення об’єму талії до обхвату стегон є простим методом характеристики розподілу жиру в різних ділянках тіла, воно збільшується з віком і в осіб з вираженим ожирінням. Порівняння цього співвідношення з даними комп’ютерної томографії встановило позитивну кореляцію величини співвідношення з відкладенням жиру в черевній порожнині на рівні пупка.

Розрахунок співвідношення об’єму талії і стегон характеризує локалізацію переважного відкладення жиру і тип ожиріння андроїдний (чоловічий, абдомінальний) і гіноїдний (жіночий). Окружність талії / стегон більше 1,0 у чоловіків і більше 0,8 у жінок свідчить про ожиріння за чоловічим типом.

За матеріалами: www.eurolab.ua